Традиційний японський сад виглядає дивовижно й зачаровує своєю красою. У ньому присутні елементи традиційної архітектури, які зрозумілі та звичні для японського суспільства. Однак для тих, хто ніколи не жив у жодній з азійських країн, архітектура яких перегукується між собою, деякі деталі можуть здатися зовсім незрозумілими. І тим більше неясно, яку основну мету та функцію несуть ті чи інші речі. Одна з них — торо.
Торо — це традиційний ліхтар, який завжди встановлюють у саду. Саме він часто з’являється в масовій культурі та викликає асоціацію з Японією. Водночас його походження має китайське коріння. У сучасних японських садах і на прибудинкових територіях такі ліхтарі, які традиційно мають бути виконані з каменю, мають виключно декоративний характер. Їх встановлюють для освітлення доріжок між будівлями, а також біля води для створення красивих візуальних ефектів у вечірній час. Завдяки своїй кам’яній структурі вони чудово вписуються в мальовничий природний ландшафт і гармонійно поєднуються з квітами, іншими рослинами та камінням.
Слово «торо», якщо перекладати з японської мови дослівно, означає «вежа світла» або «кошик світла». У більш вільному перекладі можна зустріти значення японських ієрогліфів як «маяк» або просто «ліхтар». Що звучить зовсім не поетично і нетипово для японської мови, у якій кожен предмет, особливо пов’язаний із живою природою, має особливий зміст. Звичайно, існують варіанти таких ліхтарів, створені для використання всередині будинку, а не лише зовні. Але вони мають іншу назву й часто застосовуються під час різних національних фестивалів.
Історія створення торо починається, як уже згадувалося вище, в Китаї. Саме там за часів правління династій Хань і Тан — у період із двохсотого року до початку десятого століття нашої ери — до Японії та Кореї почав поширюватися буддизм. Тоді ж були завезені й кам’яні ліхтарі, призначені виключно для буддійських храмів. Уже з одинадцятого століття кам’яні ліхтарі почали з’являтися в садах по всій Японії, а також в інших частинах храмових комплексів. Зазвичай вони вели стежками до найголовніших святинь і не лише освітлювали шлях, а й уособлювали перехід мандрівника, який іде стежкою, від мирського до сакрального.
До початку XVII століття ліхтарі стали невід’ємною частиною японської культури — їх можна було зустріти повсюдно в усіх будинках. До того ж майстри чайних церемоній також почали використовувати їх для прикрашання своїх садів. Кожна деталь цього ліхтаря мала власну символіку: основа означала землю, п’єдестал — воду, корпус — символ вогню, а дах — небо. Якщо ліхтар мав на даху якесь інше оздоблення, наприклад невелику піку, вона ставала символом духовного начала, своєрідним скарбом усього ліхтаря.
Одні з найстаріших кам’яних ліхтарів, що збереглися до наших днів, виконані з бронзи, рідше — з традиційного каменю, знайдені в буддійських храмах Тайма-дера та Касуга Тайся. Рік їхнього спорудження варіюється від початку до кінця VIII століття. Крім того, знайдено й кам’яні ліхтарі торо, які були зведені біля моря — у різноманітних бухтах і гаванях, поблизу маяків.
Для того щоб ліхтар виконував свою пряму функцію, як джерело світла використовували масляні світильники, тоді як свічки застосовували значно рідше. Олія була ріпаковою й коштувала набагато дешевше за воскові свічки. Бідніші верстви населення використовували риб’ячий жир, однак він мав свої недоліки — велику кількість диму та дуже неприємний запах під час використання. Сьогодні для підсвічування кам’яних ліхтарів уже застосовують газ і електрику.
Матеріали, які переважно використовували для виготовлення ліхтарів, — різновиди граніту або пісковику. Метал застосовували значно рідше: це могли бути чавун, бронза або мідь, які завозили з Китаю, адже в Японії дуже мало рудників. Дерево практично не використовували — воно служило набагато менше часу та було небезпечним матеріалом. Дуже рідко можна було зустріти ліхтарі торо, виконані з фарфору.
Сьогодні ж, завдяки тому що цей красивий елемент ландшафтного дизайну став популярним у всьому світі, а не лише в Японії, для конструкції використовують різні матеріали, зокрема й максимально дешеві, які не відповідають історичним японським традиціям спорудження торо в буддійських храмах.